Створено порошок, здатний забезпечити американську армію енергією
14 Серпня , 2017
Японські літій-іонні батареї подвоять запас ходу електрокарів
14 Серпня , 2017

Після 40 років служби космічні зонди «Вояджери» як і раніше в строю

Майже 40 років тому космічні апарати «Вояджер-1» і «Вояджер-2» вирушили у подорож, у підсумку ставши самими віддаленими від Землі рукотворними космічними об’єктами в історії космічних досліджень. В рамках своїх місій обидва зонди витратили близько двох десятиліть тільки для того, щоб дістатись до двох газових гігантів нашої Сонячної системи – Юпітера і Сатурна. І в той час як «Вояджер-1» вирішив не затримуватись в системі і відразу ж поспішив до її зовнішніх кордонів, «Вояджер-2» по дорозі відвідав ще Уран і Нептун, ставши першим космічним зондом в історії, який провів дослідження цих світів.

Наприкінці цього літа зонди будуть відзначати 40-у річницю з моменту свого запуску – 20 серпня та 5 вересня відповідно. Незважаючи на те, що космічні апарати летять вже так довго і знаходяться далеко від дому, вони як і раніше підтримують зв’язок з аерокосмічним агентством NASA, передаючи йому цінну інформацію. Тому можна з упевненістю сказати, що крім того, що вони є самими віддаленими космічними апаратами, «Вояджер-1» і «Вояджер-2» виконують ще й найтриваліші місії в історії досліджень космічного простору.

Крім тривалості і дальності космічних місій, «Вояджерам» можна приписати і безліч інших досягнень. Наприклад, в 2012 році «Вояджер-1» став першим і єдиним космічним апаратом, який досяг міжзоряного простору. У свою чергу, «Вояджер-2» став першим і єдиним зондом, що досліджував всі чотири газових/крижаних гіганти нашої Сонячної системи – Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун.

Запуск космічної місії «Вояджер-2». 20 серпня 1977 року

В заслуги апаратів також можна додати перше відкриття активних вулканів за межами Землі (на Іо, супутнику Юпітера), одержання перших доказів ймовірної наявності підповерхневого океану на Європі, підтвердження щільної атмосфери навколо Титану (єдиного планетарного об’єкту, не враховуючи Землі, що володіє щільною і багатою азотом атмосферою), відкриття скелястої поверхні супутника Урану Міранди, а також крижаних гейзерів Тритону, найбільшого супутника Нептуна.

Всі ці відкриття принесли для астрономічного співтовариства величезну користь і проклали шлях для запуску нових космічних місій: відправлення зондів «Галілей» і «Джуно», «Кассіні-Гюйгенс», а також «Нових горизонтів».

«Я вважаю, що деякі місії будуть здатні досягти такого рівня масштабу, яким володіють місії «Вояджер», ось вже майже 40 років пронизуючі простори космосу. Вони відкрили для нас невідомі чудеса Всесвіту і по-справжньому надихнули людство на дослідження нашої Сонячної системи і космосу за її межами», — зазначив Томас Цурбюхен, начальник управління Дирекції наукових місій NASA в недавньому прес-релізі.

Але, можливо, самим незабутнім навколо місії «Вояджерів» є те, що вони несуть на своєму борту. На обшивці кожного космічного апарату закріплені так звані Золоті пластинки, на які записана колекція різних земних звуків, зображень і повідомлень з координатами Землі та інформацією про людську історію і культуру. Ці пластинки є своєрідними «капсулами часу» і носіями повідомлення для будь-якої розвиненої цивілізації, яка може зустрітись на дорозі, про наше існування.

Обидва «Вояджера», запущені в 1977 році, несуть з собою 12-дюймові позолочені пластинки з зображеннями та звуками Землі

Як вже зазначалося вище, апарати як і раніше підтримують зв’язок з аерокосмічним агентством NASA і передають йому цінну наукову інформацію. Зонд «Вояджер-1» на момент написання цієї статті знаходиться приблизно в 20,9 мільярдах кілометрів (або 140 астрономічних одиницях) від Землі. По відношенню до площини планет зонд продовжує рухатись на північ в міжзоряний простір і відправляє до нас інформацію про космічне випромінювання, яке в міжзоряному просторі в чотири рази щільніше, ніж навколо Землі.

З цього вчені з’ясували, що геліосфера – простір, в якому знаходяться планети Сонячної системи і сонячний вітер, – виступає в якості своєрідного щита від зовнішнього випромінювання. Від значного обсягу сонячного вітру нас захищає магнітне поле Землі (в іншому випадку вітер просто здув б нашу атмосферу в космос), а простір, що називається геліопаузою, в свою чергу, захищає планети системи від атомних ядер, що рухаються в просторі зі швидкістю, близькою до швидкості світла.

У той же час «Вояджер-2» знаходиться на відстані приблизно 17,7 мільярдів кілометрів (114,3 астрономічних одиниць) від Землі. По відношенню до площини розташування планет він рухається на південь і повинен увійти в міжзоряний простір через кілька років. Як і «Вояджер-1», він теж вивчає взаємодію геліосфери з навколишнім міжзоряним середовищем, використовуючи для цього набір наукових інструментів, за допомогою яких він вимірює рівень заряду частинок, магнітні поля, радіохвилі і плазму сонячного вітру.

Як тільки «Вояджер-2» увійде в міжзоряний простір, обидва зонди зможуть одночасно збирати інформацію про міжзоряне середовище в різних областях. На думку вчених, це може більше розповісти нам про магнітне середовище, яке захищає нашу систему, і, можливо, надасть нові дані про історію формування Сонячної системи. Крім того, це дасть нам деяке уявлення про те, з якими небезпеками доведеться зіткнутись в рамках можливих майбутніх місій в міжзоряний простір.

Ілюстрація показує, яким чином космічний телескоп «Хаббл» стежить за шляхами руху космічних апаратів «Вояджер-1» і «Вояджер-2» у рамках їхньої подорожі через Сонячну систему в міжзоряний простір

«Те, що обидва зонди все ще активні після стількох років роботи – дивовижний факт», — сказав Едвард Стоун, професор фізики Каліфорнійського технологічного інституту і колишній віце-президент і директор Лабораторії реактивних рухів, а також координатор програми «Вояджер».

«Ніхто з нас, коли ми запускали ці зонди 40 років тому, навіть не міг і припустити, що через 40 років вони як і раніше будуть працювати і продовжувати цю новаторську подорож. Цілком можливо, що саме дивне відкриття відбудеться десь через п’ять років. Вони можуть знайти те, про існування чого ми могли навіть не підозрювати».

Підтримка зондів в робочому стані завжди залишалась для вчених складним завданням, так як кількість енергії, яку вони виробляють, скорочується приблизно на рівень 4 Вати щорічно. Управління зондами-близнюками, які постійно втрачають енергію, змусило сучасних інженерів звернутись до старих схем та кресленнь, щоб точніше зрозуміти можливості програмного забезпечення і командних функцій давніх апаратів.

Крім того, це також дало можливість колишнім інженерам NASA, які працювали у програмі «Вояджер», запропонувати молодому поколінню свій досвід та експертну оцінку. Нинішня команда програми підрахувала, що енергії у зондів залишилось до 2030 року. Однак навіть після цієї дати вони продовжать свій рух по прокладеній траєкторії зі швидкістю 48 280 кілометрів на годину, долаючи одну астрономічну одиницю кожні 126 днів.

Космічний зонд «Вояджер-1» почав переліт через так зване «космічне чистилище» — простір між нашою Сонячною системою і міжзоряним космосом

З такою швидкістю вони продовжать свою подорож, поки в кінцевому підсумку через приблизно 40 000 років не доберуться до найближчої зірки. За прогнозами, через 225 мільйонів років «Вояджери» здійснять повний орбітальний обліт Чумацького Шляху, якщо, звичайно, за цей час ні з чим не зіткнуться. Тому цілком можливо, що колись Золоті пластинки знайдуть свого адресата. Знову ж, колись вони навіть зможуть знайти дорогу додому, назад на Землю, сповістивши тим самим наших далеких, дуже далеких родичів про життя в 20-му столітті.

LEU
LEU

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: