Творець Wikipedia запустив свій новий проект
3 Травня , 2017
Фахівці компанії Disney експериментують з проекційним гримом
4 Травня , 2017

Що може піти не так в космосі?

Космос — це страшно. І важко. Незважаючи на те, що у космосі побувало вже більше п’ятисот чоловік, не всі вони повернулись живими. Відправитись на висоту в чотириста кілометрів, ступити на поверхню Місяця або підкорити іншу планету — така подорож автоматично стає авантюрною. Що може бути страшніше відкритого космосу, нещадного і мовчазного? Адже може статись що завгодно, і ніхто не допоможе.

Коли в пітному скафандрі космонавта починає свербіти тіло, можна зійти з розуму. Якщо свербить ніс, у космонавтів є пристрій, який затискає його, щоб пробити вуха, як це роблять плавці і льотчики. З цим зрозуміло. Якщо ж свербить верх щоки, є мікрофон і соломинка для пиття. Але якщо свербить лоб, нічого зробити вже не можна, доводиться страждати.

А чи знаєте ви, що у відкритому космосі можна… потонути? У липні 2013 року, коли космонавти Міжнародної космічної станції виконували плановий вихід у відкритий космос — ну, знаєте, полагодити-пофарбувати якусь антену, бовтаючись на дроті на фоні Землі, — ось тоді-то італієць Лука Пармітано відчув щось зовсім несподіване. За його потилицею текла вода. Спочатку він вирішив не відволікатися і доробити розпочате, але дуже скоро вода стала перед його очима й почала заливати рот і ніс. Він нічого не бачив. Незбагненним чином космонавту вдалося без паніки, буквально по пам’яті дістатися до повітряного шлюзу, де члени екіпажу допомогли йому скинути скафандр і знову вдихнути на повні груди. В шоломі космонавта було близько двох літрів води.

Робочий офіс космонавтів — Міжнародна космічна станція — висить над нашою планетою на висоті близько чотирьохсот кілометрів і рухається з величезною швидкістю — двадцять сім тисяч сімсот кілометрів на годину. Уявляєте? І це значить, що якщо космонавт, працюючи у відкритому космосі, випадково втратить гайковий ключ, рукавичку або навіть краплю фарби… це сміття теж буде летіти на величезній швидкості, поки не зіткнеться з чим-небудь. Навіть крихітна крапля фарби, яка летить в десять разів швидше кулі в безповітряному просторі, може миттєво пробити оболонку скафандру і вбити космонавта. Невеликі метеорити іноді пробивають обшивку МКС, але нікого поки, на щастя, не вбивали.

Найстрашніші події відбувалися, звичайно, на старті космічних програм, коли ми ще так погано знали космос і його нещадний темперамент. І якщо не космос, то сама Земля і її атмосфера іноді стають самим крутим випробуванням для космонавтів.

14 листопада 1969 року американці готували до запуску космічний корабель «Аполлон-12». Погода була не самою сонячною, але й не самою похмурою, тому синоптики дали добро на запуск. І через 36 секунд після старту космічного апарату, вони зрозуміли, як помилялися. В набираючий висоту «Аполлон-12» вдарила блискавка, струсивши не лише астронавтів, але і відключивши більшу частину електроніки корабля. Екіпаж спробував поспіхом пемезапустити систему, і тут в апарат вдарила друга блискавка! Люди опинились в повністю паралізованому кораблі на висоті кількох кілометрів над Землею… На щастя, тоді все обійшлося.

Блискавка може двічі вдарити в одне місце, а людина може двічі опинитись на межі смерті. У 1965 році Олексій Леонов став першою людиною, яка вийшла у відкритий космос. Покинувши космічний апарат «Восход-2» 18 березня, Леонов провів у холодній темряві вакууму двадцять хвилин. Але відразу після виходу почали відбуватися жахливі речі: його скафандр роздувся. Не забувайте: це був перший вихід в космос, хто міг передбачити всі наслідки? Рукавички космонавта надулись так, що пальці перетворились в непотрібні сардельки, а сам скафандр не давав йому пройти через повітряний шлюз і буквально замкнув його за межами корабля. Леонов зважився на відчайдушні заходи: випустити зі скафандру кисень, щоб знизити тиск. У разі невдачі він міг загинути від задухи і нестачі дорогоцінного повітря. Але він впорався, а ми навчилися робити правильні скафандри.

Однак на цьому небезпечні пригоди Леонова не закінчились. Повертаючись додому, на Землю, капсула космонавта і його товариша по екіпажу дала збій. Несправність призвела до того, що після приземлення космонавти опинились не там, де мали бути, не в колі друзів і близьких, а у пастці. Капсула впала в далекій сибірській тайзі, за тисячі кілометрів від допомоги, теплого супу і м’якої постілі. Космонавти опинилися в лісі з дикими тваринами, практично беззбройні, втомлені, без притулку та їжі… У морозну погоду їм довелося роздягнутись догола і вилити піт зі скафандрів, щоб уникнути обмороження. Чи варто говорити, що Земля деколи може бути суворішою самого космосу.

Зібравши всю волю в кулак, виснажені, але відважні космонавти зробили все можливе, щоб вижити. І їм вдалось дочекатись рятувальників.

Наостанок слід зазначити, що чим більше ракет ми запускаємо в космос, чим більше ми дізнаємось про міжпланетний простір, тим краще справляємрсь з новими викликами, які він нам кидає, наближаючи той час, коли політ в космос стане таким же буденним, як переліт в літаку.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 
Inline
Inline