Вчені знайшли спосіб обдурити датчики руху мобільних пристроїв
22 Березня , 2017
Перший електрокар Skoda дебютує на автосалоні в Шанхаї
22 Березня , 2017

Астрономи NASA хотіли б перетворити Сонце в гігантський космічний телескоп

Астрономи NASA намагаються зазирнути все далі і далі у Всесвіт, і тому їм необхідні великі і дуже потужні телескопи. І саме з цієї причини команда фахівців з Лабораторії реактивного руху (JPL) запропонувала ідею використання самого великого об’єкта в нашій системі – Сонця – як гігантського космічного «збільшувального скла».

Відповідно до загальної теорії відносності Ейнштейна, масивні об’єкти здатні викривляти простір навколо себе, що змушує інші об’єкти, включаючи світло, які рухаються через цей простір, теж викривлятися. І при відповідних умовах світло може викривлятись таким чином, що починає грати роль лінзи, за допомогою якої можна бачити те, що знаходиться за об’єктом. Цей ефект носить назву гравітаційного лінзування, і астрономи активно його використовують вже багато років, щоб в багато разів, але при цьому пасивно, а не безпосередньо, збільшувати потужність наших телескопів. Завдяки цьому ефекту ми, наприклад, виявили екзопланету Кеплер 452b, розташовану в сотнях мільйонів світлових років від нас.

Звучить, звичайно ж, все дуже цікаво, але реалізація такого проекту на практиці потребує подолання безлічі технічних труднощів. Виступаючи з презентацією на недавньому заході NASA Planetary Science Vision 2050, команда з JPS розповіла про те, що в такому випадку, оглядові інструменти доведеться встановити на відстані 550 астрономічних одиниць від Сонця, щоб правильно фокусувати його світло. Для довідки: 1 астрономічна одиниця (а. е.) дорівнює відстані від Сонця до Землі. Іншими словами, все наше наукове устаткування у такому разі має розташовуватись десь у міжзоряному просторі. Для порівняння: той же космічний зонд «Вояджер-1» — найбільш віддалений від Землі рукотворний космічний об’єкт знаходиться на відстані всього 137 астрономічних одиниць від Землі. При цьому, для подолання такої дистанції маленькому космічному апарату знадобилось 40 років.

Крім того, є певна проблема, пов’язана з орбітою нашої планети. В залежності від положення нашої планети відносно Сонця і обладнання для спостережень, часове вікно для самих цих спостережень і дослідження конкретно взятих зоряних областей буде вкрай обмеженим.

Але, незважаючи на всі ці технічні труднощі, користь від встановлення подібної системи важко переоцінити. Наприклад, зараз астрономам буває деколи дуже складно, а в деяких випадках і зовсім неможливо відрізнити потенційну екзопланету від зірки, біля якої вона може обертатись. У більшості випадків все, що ми можемо бачити, це невеликий набір світлих пікселів (як це було, наприклад, у випадку з останніми «зображеннями» системи TRAPPIST-1). Однак, при використанні Сонця в якості гравітаційної лінзи, а також технологій, що дозволяють знизити яскравість світла зірки, ми зможемо дійсно розрізняти і вести спостереження безпосередньо за самими екзопланетами.

Більше того, в даному випадку ми зможемо отримувати більш чіткі знімки в більш високій роздільній здатності, порівняно з тими, що ми можем отримати зараз. Замість зображень з парою пікселів в центрі ми зможемо отримувати зображення 1000 x 1000 пікселів. Цього буде цілком достатньо, щоб розгледіти 10-кілометрову площу поверхні планети на відстані 100 світлових років. Той же космічний телескоп «Хаббл», який є одним з кращих і передових космічних телескопів сучасності, нездатний на таке, навіть якщо ми будемо спостерігати за допомогою нього за Марсом. Підвищена роздільна здатність також підвищить і наші можливості в аналізі хімічного складу атмосфери віддалених екзопланет за допомогою методів спектроскопії.

Незважаючи на всю складність впровадження подібної системи, рівень наукової користі від такого проекту дійсно буде астрономічних масштабів.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 
Inline
Inline